Каннабис THC 21% наркота Зарайск

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Окей, братцы, давайте разносить этот трек! Сегодня хочу поделиться с вами историей, которая оставила след в моей жизни. Так что, приготовьтесь погрузиться в мой мир наркоманского рэпера!

В один прекрасный день, когда по карте был джаз, я решил испытать новые ощущения. Я услышал про новую закладку, которая обещала айф-эффект. Без колебаний я решил ее попробовать. Купил я эти шишки марихуаны у своего химика, ходящего под пузом, и не теряя времени решил отправиться в бар для нудистов. Да, да, вы не ослышались! Ведь мне всегда было интересно, как это - куражиться голым.

Пришел я в этот бар и сразу же почувствовал напряжение. Ведь для обычных посетителей это был нормальный вечер, а для меня - неймоверное шуга. Но, как настоящий импостер, я старался не показывать свое волнение по приезду. Хотя надо признаться, что вид свободных тел ошарашивал меня.

Я сел за столик и достал из кармана свою маляву. Каждый понимал, что я пришел не только посмотреть на голые тела, но и устроить самый убойный кайф в своей жизни. Выложил я этот рецептурный бланк на стол и начал его точить, как настоящий художник точит карандаш перед созданием шедевра.

Мои друзья, посмотрев на это, начали приближаться с интересом на лицах. Они тоже хотели попробовать эту новинку. Я с ухмылкой лица поднял на них глаза и сказал: "Братцы, давайте вместе устроим этот мясной кайф!"

Они не смогли устоять и взяли пару граммиков шишек. Мы были готовы забыть обо всем! И, пока рядом проходили голые тела, мы закрутили свои дымки и прикурили их. Тут-то и начался наш настоящий угар.

Ощущения были просто айф! Я ощущал каждую клеточку своего тела, словно они оживали и танцевали в такт музыке. Звуки стали громче, цвета стали ярче, а время тянулось как будто вечность. Вокруг меня был настоящий рай, где границы размыты и все случается в постоянном трансе.

Мы начали перекидываться кайфом друг с другом, делясь своими переживаниями. Каждый из нас был как настоящий художник, который создавал собственное произведение искусства в нашей колонии голых тел. Мы были единой семьей, объединенной одним общим интересом - кайфовым состоянием!

В это время никого не волновали предрассудки и стереотипы. Мы были далеки от реальности, погруженные в свой мир кайфа. Мы стали ближе друг к другу, стали понимать друг друга без слов, словно некая телепатия работала между нами.

Внезапно, где-то неподалеку раздался громкий голос. Кто-то из наших друзей забыл, что находится в общественном месте и начал кричать, словно на концерте рэпера. Мясного больше не было, началась охота на него! Охранники подошли к нам и попросили покинуть это святое место.

Мы были ошарашены, но их просьбе не смогли устоять. Мы понимали, что нарушили правила, и нам пришлось покинуть этот бар. Окончился угар, пришла реальность. Но каждый из нас знал, что этот момент навсегда останется в наших сердцах.

Так что, мои друзья, следующий раз, когда у вас появится возможность попробовать новые закладки, не бойтесь идти на риск. Ведь настоящая жизнь находится за пределами наших стереотипов. И помните, что каждый из нас может стать художником своей судьбы и создать настоящее произведение искусства в своей жизни.